Альтерлінг. Сліди давнього населення Східної Європи в топоніміці

Сліди свого перебування на певній території люди залишають у назвах населених пунктів і географічних об'єктів. Часто ці назви залишаються і в тому випадку, коли етнічний склад населення території змінюється. Справа в тому, що поселення людей дуже рідко приходять в повне запустіння і, якщо більша частина населення їх покидає, то якась його частина все-таки залишається. Новоприбуле населення в більшості випадків асимілює залишки колишнього, але запозичує у нього елементи культури, мови, господарського життя і т.ін. Це явище відоме в історії і називається етнічною суперпозицією. Нерідко прибульцям немає необходіності надавати нові назви географічним об'єктам, оскільки старожили, можуть пояснити, як називався той чи інший населений пункт і навколишні природні об'єкти - гори, пагорби, річки, ліси та ін. У результаті наших досліджень ми визначили місця поселень носіїв багатьох мов, які підтверджуються місцевою топонімікою
Найбільш переконливими прикладами топоніміки певного походження є такі, коли мотивація назв може бути пояснена географічними чи іншими особливостями місцевості. Наприклад, місто Хирів Старосамбірського району Львівської області розташоване у місцевості багатій на соснові ліси. Оскільки чуваською мовою хыр означає "сосна", то походження назви міста саме від цього слова має значно більшу вірогідність, ніж його зв'язок з іменем одного з легендарних засновників Києва. Коли таких прикладів кілька, то присутність предків булгар в Західній Україні не мала би мати сумнівів. Однак і в наш час є багато людей, які більше довіряють легендам, ніж теорії імовірностей.
Проте є зв'язок назви населеного пункту з його особливістю дуже переконливий. Неподалік Золочева у Львівській області є село Гавареччина, відоме своєю чорнодимленою керамікою, яку виробляють за давньою оригінальною технологією випалу глини. Назва села прямо-таки вказує на цей вид ремесла, поширений в ньому, – чув. кăвар “розпечене вугілля” і ěççыни “працівник” у поєднанні до кǎварěççыни означали б "працівник з розпеченим вугіллям", тобто “гончар”. Поширене в селі прізвище Бакусевич теж може мати булгарське похоження, бо є старовинне чуваське чоловіче імя Паккуç.
Самих цих двох фактів розумній людині було б досить, щоб погодитися зі слушністю твердження про присутність давніх булгар на території Західної України у передісторичні часи. Однак, очевидно, розумних людей в науковому світі України нема. Отож, почнемо розтовкмачувати дурням з купленими дипломами про вищу освіту і наукові ступені.
У пропонованій роботі більша увага зосереджується тільки на кількох природно-географічних ареалах, де була знайдена і етімологізована топоніміка на базі однієї мови в кількості достатній для того, щоб не було сумнівів у закономірності взаємозв'язку між розшифрованою топонімікою та етнічністю колишніх мешканців цих ареалів.
Почнемо розгляд топоніміки України з ареалу, який знаходиться між Бугом і Горинню, південніше від верхньої Прип'яті, тобто на Волині. Нагадаємо, що тут спочатку формувався давній іллірійська етнос, а потім ці землі заселили германці, і тут були закладені глибинні основи сучасної німецької мови. Після відходу основної маси германців на захід в ареалі оселилися слов'яни, діалект яких пізніше розвинувся в чеську мову, а коли і вони залишили цю територію, її зайняли нові слов'янські переселенці, які вже в історичний час стали відомі під ім'ям дулібів, або дудлебів. Назва цього племені збереглася в декількох топонімах Західної України і Чехії, і на думку деяких вчених цей етнонім походить від зах.-герм. Deudo - і laifs. Перша частина слова означає "тевтони" і від неї походить самоназва сучасних німців (Deutsch), а друга - "залишок" (гот. laiba, д.-англ. laf). Таким чином, слово дуліби можна розуміти як "залишки тевтонів", що й дає підстави говорити про те, що назва мешканців цього краю залишалася довгий тою самою..
Як і всюди в Україні, на Волині переважна більшість топонімів слов'янського походження, і це закономірно, але можна спробувати відшукати тут і сліди більш давніх поселенців. Оскільки іллірійська мова нам майже невідома, надії на успіх можуть дати тільки пошуки слідів топонімів німецького (точніше "тевтонського") і давньочеського походження. І ці сподівання виправдалися. Як виявилося, найбільше німецьких топонімів збереглося в районі Шацьких озер , місцевості зі стародавнім, постійним населенням. Сама назва озер може походити від д.-в.-н. scaz, "гроші, худоба", нім. Schatz "скарби". Більш впевнено можна говорити про "тевтонське" походження назв села Пулемець і Пулемецького озера. Їх можна розшифрувати як "повна міра зерна" (нім. volle Metze, д.-в.н. fulle mezza). Химерну назву іншого озера - Люцемер треба розуміти як "мале море" (нім. lutt, lutz, д.-в.-н. luzzil "малий", д.-в.-н. mer, нім. Meer "море"). Варто зазначити, що, хоча подібні наведеним слова є іноді і в інших германських мовах, тут і далі ми переважно маємо справу з типово німецькими рисами цих мов (зокрема, з наявним тільки в німецькому переходом t > z ). Німецьке походження можуть мати також назви озера Світязь і села Пулмо на його березі, але є також певна ймовірність того, що слова мають слов'янські корені.

Проте найбільш переконливим свідченням перебування тевтонів на Волині є загадкова назва села Вельбовно у Рівненській області на правому березі Горині, якраз напроти міста Острог. Назва складається з двох давніх німецьких слів д.-в.-н. welb-en "зводити склепіння" і ovan "піч". Піч у вигляді склепіння, викладена з каменя, цілком природна річ, але вона могла мати і спеціальне призначення. У цьому місці вздовж правого берега Горині і тепер на довгі кілометри простяглися непрохідні болота. Так ось, спеціальна піч могла служити для виплавки заліза з болотної руди. Поруч з Вельбовно розташоване місто Нетішин, назва якого теж може бути німецького походження. Її друга частина дає кілька можливостей для розшифровки, з яких за ситуацією найбільше підходить asca "зола" (нім. Asche ), але для першої частини слова нічого логічно пов'язаного з другою в німецькій не було знайдено. Найбільше підходить для пояснення назви міста "рибальська сітка". У всіх древніх германських мовах net означає "рибальська сітка", а д.-в.-н. asco, нім. Äsche , - "харіус" (Tymallus tymallus L.) Харіус - річкова риба, яка водиться в гірських потоках, але перенесення назв одного виду риб на іншій - явище в мовах звичайне.
Можна надати ще кілька прикладів топонімів, котрі не мають переконливого тлумачення на основі слов'янських мов, але можуть бути етимологізовані на базі німецької:
м. Ковель - нім. Kabel "доля, жереб", сер.-в.-н. kavel-en - "тягти жереб";
м. Ківерці - нім. Kiefer, сер.-в.-н. kiver "челюсть, підборіддя" (значення омоніма Kiefer "сосна" підійшло би для назви населеного пункту ліпше, але німецькі лінгвісти вважають, що це слово більш пізнього походження);
c. Мосир на північний захід від Володимира Волинського, с. Мосир Новий і Мосир Старий на південний захід від Рожища Волинської обл. - д.-в.-н. masar "клен";
c. Невель на південний захід від Пінська (Білорусь) - нім. Nebel "туман";
c. и оз. Нобель на захід від Зарічного Рівненської обл. - нім. Nabel, д.-в.-н. nabalo "пупок"; село розташоване на півострові, який довгим язичком виступає в озеро;
c. Пар на протоці Прастир - нім. Fahre "пором, перевіз";
c. Растів західніше Турійська - д.-в.-н. rasta "місце стоянки";
м. Ратно, c. Ратнів біля Луцька - сер.-в.-н. roten "корчувати" ("Корчунок");
р. Стир, пп Прип'яті - нім. Stor, д.-в.-н. stur(e) "осетер";
c. Хобултова східніше Володимира-Волинського - нім. Kobold "демонична істота";
р. Цир, пп Прип'яті і c. Цир - нім. Zier "прикраса", д.-в.-н. zieri "гарний".

Наведеними прикладами список топонімів Волині німецького походження не вичерпується і при бажанні його можна продовжувати далі. Однак і на прабатьківщині давніх англів можна знайти не менш цікавий матеріал. Вона розташована між річками Случ, Прип'ять і Тетерів, і цей ареал спочатку заселяли стародавні італіки (предки латинян, осків та умбрів), потім - англосакси, далі - предки словаків, а в досить недавні історичні часи - плем'я деревлян, столицею яких був літописний Іскоростень. Очевидно, літописець постарався якось "слов'янізувати" назву цього міста, яке тепер називається просто Коростень і, поза сумнівом, схожим словом називався також в стародавні часи. Місто розташоване над річкою Уж (Уша), що протікає тут серед гранітних скелястих берегів. Це дає підставу етимологізувати назву міста на основі англійської мови, Оскільки на корнуельському діалекті англійської care "скельний ясен", а д-англ. ston "камінь, скеля". Корінь care можна знайти також в назві міста Коростишів, який теж розташований на скелястому лівому березі, але вже річки Тетерів. якщо друга частина назви міста походить від д.-англ. sticca "палиця, посох", то в цілому її можна тлумачити як "ясенева палиця". І назва ще одного міста пов'язана з скелями. Мова йде про місто Овруч, яке розташоване в районі Словечансько-Овруцького кряжу на лівому високому березі річки Норинь. Анг. of rock можна перекласти і як "на скелях", і як "біля скель", і як "скельний"

У системі археологічних пам'яток гальштатського періоду північно-східного Прикарпаття виділяється черепинсько-лагодівська група, яка припадає на ранньоскіфський час. Численні пам'ятки цієї групи зосереджені в смузі, яка тягнеться від села Черепин Перемишлянського району Львівської області через Звенигород і Лагодів на схід уздовж Гологорів до Маркополя Бродівського району. І саме на цій території можна знайти ціле скупчення топонімів, які етимологізуються засобами чуваської мови. У першу чергу, це - Вороняки , село і особлива частина Гологорів на північний схід від цього села. Чув. вирă "місце" і яка "рівний, гладкий" дозволяють тлумачити Вороняки як "рівне місце", що семантично близько до Гологорів. Але на схід від Лагодова розташоване село Якторів, назву якого теж можна перекласти як "гола гора" (чув. тăрă "вершина"). На південний схід від Звенигорода є гора Камула, найвища точка України за межами Карпат і Кримських гір (471 м). Чув. камăр чул "кам'яна брила" при чул "камінь" досить добре підходить для назви цієї гори, хоча є й чув. кăмăл "характер, привітливість". На північ від смуги Гологорів протікає швидка річка Полтва, назва якої теж може бути скіфо-булгарського походження (чув. палтла "швидкий"). На захід від Черепіна розташоване село Ковярі, в назві якого може бути той самий корінь, що і в назві села Гавареччина (чув. кăвар "розпечене вугілля").
Ось ще кілька прикладів скифсько-булгарської топоніміки у Львівскій області:
c. Верин, південніше МиколаЇва, c. Верини біля Жовкви - чув. вěрене "клен";
c. Тетельківці біля Бродів - чув. тетел "рибальська сітка" (пор. назву міста Нетішин);
c. Туради, на захід від Жидачова - чув. турат "гілка, хмиз";
c. Цитуля, на захід від Жовкви - чув. çи "їсти", тулă "пшениця".
Далі на схід від Львівської області кількість топонімів давньобулгарского походження поступово зменшується, хіба що у Вінницькій області можна допускати їх нове скупчення. ќднак те, що ми і далі маЇмо справу зі скіфо-булгарською топонімікою, підтверджується часто як смисловим зв'язком апелятивів з природно-географічними умовами або логіко-семантичним зв'язком окремих частин слів, так і випадками майже повного фонетичної тотожності. Порівняємо:
c. Кретівці (від ретел), на південний схід від збаража - чув. кěрет "відкритий", тěл "місце"; село розташоване на рівному, відкритому місці;
c. Куянівка, на південній околиці Білопілля - чув. куян "заєць";
c. Оздів (від ќзтел), на південний захід від Луцька - чув. уçă "відкритийй", тěл "місце"; село расположено на рівному місці;
c. Урмань Бережанського р-ну Тернопільскої обл. - чув. вăрман "ліс" (село оточене лісами);
c. Цепцевичи на захід від Сарн Рівненської обл. - чув. çип "нитка", çěвě "шов";
c. Шупарка в Борщівському р-ні Тернопільскої обл. - чув. чăпăркка "батіг" та багато інших. Топоніми можливого булгарського походження часто зустрічаються і в Лівобережній Україні, особливо багато їх в басейні Ворскли.

Топоніми курдського походження розташовані головним чином на території, яка обмежується на півдні Дністром, а на заході і півночі чітко вираженими лісовими масивами. У Тернопільській і Вінницькій областях є кілька населених пунктів з основою Джурин , є також річка Джурин, пп Дністра, і це дає нам підставу припускати походження цих назв від курд. çoran (джоран) "текти". Інша права притока Дністра Бариш з повільною течією може походити від курд. bariş "спокійний".
Ще кілька прикладів можливого курдського походження:
с. Базниківка, на південний захід від Козьової Тернопільськлї обл. - курд. baz "сокіл", nikul "дзьоб";
с. Гермаківка, на південний схід від Борщова тернопільської обл. - курд. germik "тепле місце2;
с.с. Дедеркали Великі і Дедеркали Малі за околицею Кременця Тернопольської обл. - курд. dederi "волоцюга", kal "старий";
с. Калагарівка, на південний схід від Гримайлова Тернопільської обл. - курд. qal "розпалити", agir "полум'я";
с. Киликиїв, на північний схід від Славути ’мельницької обл. - курд. kelek УпоромФ;
с. Михиринці, на північний схід від ¬олочиська - курд. mexer УруїниФ;
с. Палашівка, західніше Чорткова Тернопільської обл. - курд. pelaş "солома";
с. Таурів, західніше Тернополя - курд. tawer "скеля";
с. с. Чепелі неподалік від Бродів Львівської обл. і на північний схід від Хмільника Винницької обл, с. Чепелівка Хмельницької обл. на околиці Красилова - курд. çepel "брудний" та ін.
На Лівобережжі трапляються топоніми, походження яких можна вважати загалом іранським, але впевнено про це можна говорити тільки відносно деяких. Тим не менше, інколи сумніви бувають мінімальними.

Для прикладу, у смішній назві невеликої річки Тарапунька можна вгадувати її іранське походження і перекладати як "Чорний гриб", оскільки в усіх іранських мовах tar (a) означає "чорний", а pongo, ponka, fank - будь-який круглий предмет. Раніше це слово означало просто "гриб", і воно в цьому значенні присутнє в багатьох мовах (крім іранських також лат. fungus, морд. панга та ін), проте тільки іранське слово добре підходить для його позначення. Впадає в очі, що частіше іранського походження бувають гідроніми, ніж назви населених пунктів. У ягнобському ареалі є річка Обеста, лп Клевані, пп Сейму. Для пояснення її назви добре підходить спільноіранське ab, ob "вода" і ягн. asta "шумливий". Для назви іншого допливу Клевані, Есмані і допливу Свапа Османі підходить спільноіранське asman, osmon "небо". Назву річки Харасеї, пп Свапи, пп Сейму утворено від спільноіранського xur, xor "сонце" і saia "сяяти". Але є і назви населених пунктів, які можна етимологізувати на базі іранських мов.
с. Варва на південний схід від Прилук - афг. varva "стерв'ятник";
м. Нежин - афг. nix. an, перс. nišan Узнак, ознакаФ;