Альтерлінг. Родинні взаємини сіно-тибетських мов.

До складу сіно-тибетської сім'ї входить близько 300 мов, що відразу ставить під сумнів можливість їх дослідження графоаналітичним методом без попередньої класифікації методами суто лінгвістичними. Це завдання до цих пір остаточно не вирішене, однак у проекті "Вавилонская башня" зі складу цих мов виділено сім, для яких складена етимологічна база даних в табличній формі. Таке представлення родинних зв'язків дозволило скласти графічну систему спорідненості. Всього в базі даних включено 2775 коренів для наступних мов: китайська, тибетська, бірманська, качинська, лушей, лепча та кіранті. При цьому 91 корінь можна вважати спільним для всіх цих мов, а 174 зустрічається тільки в одній з них. Всі вони були виключені зі списку, який був використаний для підрахунку кількості спільних слів у парах мов. Ці дані наведені в таблиці.

В таблиці по діагоналі показана вся кількість слів кожної з мов, взятих до аналізу. Відразу видно, що вона для мов кіранті і лепча неспівмірно мала у порівнянні з іншими мовами. Причини цьому можуть бути різні. Можливо, ці мови недостатньо вивчені, але може бути предки їх носіїв проживали на досить великій відстані від решти сіно-тибетців. Можливі й інші причини, але так чи інакше, ці дві мови не вписуються в схему споріднення сіно-тибетських мов, хоча, безумовно, вони генетично з ними споріднені. Графічна модель сіно-тибетських мов подана на схемі праворуч. Цей, а не дзеркальний варіант обраний тому, що він відповідає сучасним місцям поселень тибетців, китайців та бірманців.

Як можна бачити, точки для кожної з мов розташовані досить компактно, що свідчить і про коректність лексичного матеріалу і про адекватність представлення системи спорідненості. Передбачалося, що прабатьківщина сино-тибетців знаходилась десь у Центральній Азії або на Далекому Сході. Однак знайти тут місце на географічній карті, на яке можна б було накласти цю схему, не вдалося. Судячи з усього, такого місця в цій частині Азії немає взагалі.
Оскільки конфігурація схеми нагадує схему спорідненості ностратичних мов, і може бути їй аналогічна, якщо ареал будь-якоїсь з мов (лепча або кіранті) лежав нижче (південніше) ареалів бірманської та качинської мов. Підстави для такого припущення є, оскільки дослідження показали, що розташування місць поселення споріднених народів в певній мірі відповідає розташуванню їх прабатьківщини на момент формування їхніх мов.

В даний час носії мов лепча і кіранті проживають ближче до бірманців, ніж до китайців. Народ лепча є корінним народом штату Сіккім в Індії, який розташований між Непалом і Бутаном. Народ кіранті проживає в Непалі. Все це недалеко від Бірми, та й від Тибету теж. Отож, можна припускати, що схема спорідненості сино-тибетських мов з урахуванням мов лепча і кіранті могла мати вигляд, показаний вище. Подібність схеми споріднення сіно-тибетських та ностратичниих мов вражаюча. Відповідно, ми маємо підстави розмістити прабатьківщину сіно-тибетців також в районі трьох озер Ван, Севан і Урмія (Резайе) в Передній Азії (див. карту нижче).

Таким чином, тибетська мова сформувалася на арському плоскогір'ї в долинах верхньої Кури і Чороха. Китайська - в долині Араксу біля озера Севан. Далі за течією Араксу була прабатьківщина народу лепча. Біля озера Ван формувався бірманська мова, а біля озера Урмія (Резайе) - качинська. Ареал у долині Великого «аба швидше за все заселяли предки народів лепча або кіранті, місця поселень яких могли бути десь у східній частині Малої Азії, якщо мати на увазі їх сучасні місця поселень і їх віддалену спорідненість з іншими сино-тибетськими мовами.
Час проживання сино-тибетців на своїй прабатьківщині слід віднести до верхнього палеоліту, оскільки пізніше ці місця заселяли носії ностратичних мов, які, прийшовши з заходу, витіснили первинних мешканців на схід і асимілювали або знищили їх залишки. Сіно-тибетці відійшли до Середньої Азії, де стали творцями місцевих мезолітичних культур. На сучасні місця свого проживання вони прибули вже в неоліті або неолітичну культуру принесли із собою, оскільки ні в Китаї, ні в Бірмі надійних слідів її місцевих коренів не виявлено. Неолітична культура яншао в середній течії Хуанхе існувала в V-II тис. до н. е.
Очевидно, з самого початку носії сіно-тибетських мов належали до жовтої раси, це мають підтвердити антропологи за знахідками черепів у Закавказзі часів палеоліту. якщо ж це припущення не підтвердиться, то сіно-тибетці придбали монголоїдні риси в Центральній Азії після метисації з монголоїдами, які у будь-якому випадку мають біти визнані першими поселенцями в Східній Європі і Азії.